Доброволець Дмитро Гайдуцький: «Ми безстрашні і безсмертні, посміхаємось кутиком губ, а в душі у кожного таке відбувається, що описати важко, однак вигляду, що страшно, ніхто не подає»

Об этом сообщает vchaspik.in.ua со ссылкой на СМИ.

Він стриманий, із привітною посмішкою на обличчі, та попри це в очах помітно металічний блиск. А коли він говорить про своїх дітей – погляд тепліє. Дмитро Гайдуцький відомий не лише на Тернопільщині, а й за її межами волонтер та доброволець. Коли його країна потребувала допомоги, він, не роздумуючи, взявся їй допомагати. Війна зруйнувала його шлюб, забрала близьких друзів, але він не здався. В ексклюзивному інтерв’ю читачам нашої газети Дмитро розповів про війну, політику та поділився інформацією про те, що допомагає йому жити, рухатися далі й не опускати рук.

«Ніколи не повірю тим, хто говорить, що їм на війні не страшно»

– З чого розпочалася Ваша активна громадська діяльність і які події їй передували?

– Ще до Майдану я був членом громадського об’єднання «Дорожній контроль Тернопіль». На той момент, як почалася революція, у нас була група автомобілістів Файного міста, ми їздили колонами по місту, влаштовували автопробіги та закликали людей на Майдан. Тоді прийшло таке розуміння, що я там потрібен, ніби внутрішнє моє «я» сказало «Треба». Пішов у штаб національного супротиву і запропонував свою допомогу. Ми люстрували «регіоналів», мали свій список людей режиму, допомагали охороняти ОДА від мародерства, чергували по ночах.

– А на війну як потрапили, адже Ви відомі не лише як волонтер, а й як і доброволець?

– На війну я просився ще з самого початку, але мені відповідали, що я там не потрібен, адже якщо волонтери підуть воювати, то хто тоді буде займатися питанням забезпечення військових. У той час ми допомагали корвету «Тернопіль», кримським татарам, переселенцям, воїнам. Тоді саме формувався потужний волонтерський рух. Ми відправляли по 3-4 буси з волонтерською допомогою в місяць, я фактично жив у дорозі. Нас зібралася дуже хороша команда. Пригадую, був випадок, коли ми їхали у Дебальцеве, а нам телефонують і кажуть: «Не їдьте туди, бо так гатять, що не проїдете». Але у нас було розуміння того, що ця допомога потрібна. Я сідав за кермо, зціпивши зуби, і їхав, а хлопці – зі мною, ніхто не відмовився, хоча була реальна загроза. Бувало й таке, коли ми під’їздили до блокпоста, брали мобільні телефони і через камеру зближували, аби знати, вороги це чи ні. Тоді працювалося легше, бо люди відчували загрозу і допомагали, а зараз уже збайдужіли. Переломним моментом стало те, що…

Детальніше читайте у свіжому випуску газети “Номер Один” від 10 липня 2019р.

Газета «Номер один» щосереди – у всіх точках продажу преси Тернопільської області!



Джерело статті: “http://www.gazeta1.com/statti/dobrovolets-dmytro-gajdutskyj-my-bezstrashni-i-bezsmertni-posmihayemos-kutykom-gub-a-v-dushi-u-kozhnogo-take-vidbuvayetsya-shho-opysaty-vazhko-odnak-vyglyadu-shho-strashno-nihto-ne-podaye/”

ТОП новости

Вход

Меню пользователя